Банкрутство компанії

Умовою оголошення банкрутства є наявність коштів для покриття принаймні витрат на провадження. Якщо підприємство не має жодних основних засобів, а також не має грошових коштів, дебіторської заборгованості й не може розраховувати на грошові внески засновників, суд відмовить у відкритті банкрутства компанії.

Відповідальність члена правління згідно зі ст. 299 КТГ настає лише тоді, коли стягнення щодо компанії виявилося безрезультатним, а крім того, член правління не подав заяву про оголошення банкрутства протягом 30 днів з моменту настання стану неплатоспроможності. Кредитор повинен мати постанову виконавчого органу про закриття виконавчого провадження через його безрезультатність.

Правління повинне подати заяву про оголошення банкрутства компанії протягом 30 днів з моменту виникнення підстав неплатоспроможності.

Є можливість оголошення споживчого банкрутства за борги підприємства. Умовою скористання цим режимом є виключення господарської діяльності до подачі заяви про банкрутство до суду. Це не лише менш витратний режим провадження, але й пов'язаний з низкою додаткових переваг для банкрута.

Після оголошення банкрутства судом правління компанії втрачає право управляти майном — це робить ліквідатор. Ліквідатор може розірвати трудові договори з усіма працівниками незалежно від термінів попередження або захисту (наприклад, вагітних жінок). Строки попередження коротші, ніж зазвичай — максимум 1 місяць, навіть якщо працівник мав довший строк у договорі або трудовому кодексі. Усі невиплачені заробітні плати, премії, компенсації за відпустку, вихідна допомога тощо стають трудовими вимогами — тобто боргами компанії перед працівниками. Ліквідатор може заявити працівників до Фонду гарантованих трудових виплат (FGŚP), з якого виплачуються заробітні плати (до 3 місяців назад), компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога та відшкодування у зв'язку з розірванням договору. Ці виплати обмежені законодавчими лімітами — максимум до розміру середньомісячної заробітної плати в національній економіці (встановленої ГУС).

У польському праві немає визначеної мінімальної суми боргу, від якої можна оголосити банкрутство. Важлива не стільки сума заборгованості, скільки фактична неплатоспроможність — тобто ситуація, коли підприємець не в змозі своєчасно погашати свої зобов'язання. Відповідно до Закону про банкрутство, неплатоспроможність настає, коли: підприємець втратив здатність виконувати грошові зобов'язання, строк яких настав — тобто щонайменше три місяці не погашає борги перед кредиторами, або його зобов'язання перевищують вартість майна, і такий стан зберігається понад 24 місяці. Отже, мінімального порогу суми немає, але є фактичні підстави — брак ліквідності або надмірна заборгованість.

Те, що відбувається із зобов'язаннями після оголошення банкрутства, залежить від правової форми компанії. У випадку товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерного товариства відповідальність за зобов'язання несе сама компанія, а не її власники. Після завершення провадження у справі про банкрутство та виключення з КРС компанія припиняє існувати, а разом з нею припиняються її борги. Кредитори більше не можуть вимагати оплати від самої компанії. Проте є виняток — якщо члени правління не подали заяву про банкрутство вчасно або управляли компанією таким чином, що призвело до заборгованості, вони можуть нести особисту відповідальність за ці зобов'язання. У випадку одноосібної господарської діяльності ситуація інша. Тут підприємець і компанія — одна особа, тому корпоративні борги є водночас приватними боргами. Після оголошення банкрутства ліквідатор продає майно підприємця для погашення кредиторів. Якщо після завершення провадження залишаються несплачені зобов'язання, суд може встановити план погашення або анулювати частину боргів. На практиці це означає, що підприємець протягом кількох років погашає частину заборгованості, а решта може бути повністю скасована. У цивільних, відкритих та партнерських товариствах відповідальність є солідарною — це означає, що кожен партнер несе відповідальність за борги товариства також своїм приватним майном. Навіть якщо саме товариство оголосить банкрутство, кредитори можуть пред'являти вимоги до партнерів індивідуально. Проте партнери мають можливість подати власну заяву про банкрутство, щоб уникнути стягнення з особистого майна.

Право на подачу заяви про банкрутство має сам підприємець, який став неплатоспроможним, тобто не в змозі своєчасно погашати свої зобов'язання. У випадку господарських товариств, таких як ТОВ або акціонерне товариство, обов'язок подачі такої заяви покладається на правління.